Книга тисячі та однієї брехні

Частина друга

Ваш отец диавол, и вы хотите исполнять похоти отца вашего; он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нём истины; когда говорит он ложь, говорит своё, ибо он лжец и отец лжи." (Евангеліє від Іоанна, гл.8)

Чем чудовищнее ложь, тем охотнее в нее верят (Йозеф Геббельс)

quem Deus vult perdere, prius dementat –кого Бог хочет наказать, лишает разума (латинське прислів’я)

Ще в XI ст. наш літописець писав: "Радимичі і Вятичі (предки москвинів-П.Ш.) живуть у лісах як звірі, їдять всіляку нечисть, ведуть сороміцькі розмови у присутності своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть"

Фальсифікація. Насправді літописець пише наступне: ’’ А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, і їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в'ятичі, і сіверяни один звичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками. – див. Літопис руський. http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html Намагання Штепи вилучити деревлян та сіверян з числа народів, звичаї яких Нестор засуджує, пояснюється просто –власне деревляни вважаються зараз найбільш вірогідними предками сучасних українців. Див. – В.П.Алексеев. В поисках предков, М., 1992, с. 299-300

За часів т.зв. "смуты" (1607-1611) повсталі московські стрільці виводили на ґанок Кремля зв'язаних бояр і питали юрбу: "Иль любо?". Юрба кричала: "Любо, любо!". Тоді бояр кидали на підставлені списи. Потім розтинали їм черева, витягали кишки, відрубували руки, ноги. Юрба (чоловіки, жінки, діти) радісно кричали: "Любо! Любо!"

Невігластво. Насправді згадані події мали місце 15-16 травня 1682 р., коли повсталими стрільцями були вбиті А.Матвєєв, М. та Ю.Долгорукі, Г.Ромодановський, А. та І.Наришкіни, Ф.Салтиков, І.Язиков, А.Дохтуров, Л.Іванов та деякі інші урядовці й офіцери. Слід зауважити, що бунтівничі війська в усіх країнах відрізнялися своїм звірством, достатньо згадати дії іспанських ланскнехтів чи польських конфедератів.

Якщо жертви вмирали скоро, то знущалися над мертвими. Наприклад, 1697 року викопали з могили тіло боярина Мілославського, притягнули свинями до помосту, де рубали голови зрадникам, а їхньою кров'ю поливали тіло Мілославського

Замовчування фактів. Штепі невідомо, що ідея власне такого знущання над тілом І.Мілославського була ймовірно позичена Петром з відомого йому за переказом історика Пуффендорфа епізоду з історії Франції, коли під час страти Жана де Арманьяка, герцога Немурського у 1477 р. король Людовік ХІ наказав поставити під ешафотом маленьких синів герцога, щоб на них крапала кров батька. Обох дітей христіанніший король потім велів закатувати наймерзеннішим способом, проте його злочини не викликають огиди, бо – Європа.

За подружню зраду жінок закопували у землю по шию, навіть вагітних

Невігластво. Таким чином страчували в Московській державі 16-17 століття жінок, які вбили своїх чоловіків, а не зрадили їх – неуцтво Штепи знову зіграло з ним поганий жарт

Німецький лікар Ф.Отон не міг 1685 р. вилікувати московського князя І.Каракучу, за те зарізали його, як вівцю

Невігластво. Лікар Антон був страчений у Москві 1483 р. (а не 1685) за те, що ’’уморил смертным зельем за посмех” татарського князя Каракучу. Взагалі покарання лікарів не було виключно московським прецендентом, наприклад, після смерті польського короля Яна ІІІ Собєського у 1696 р. році був страчений його лікар єврей Іона, – див. Д.Яворницький. Історя запорозьких козаків, Т.1, К.,1990, с. 366

Жінка великого князя Василія—Соломія була безплідна і покликала лікарку Стефаниду. Довідавшись про це, Василій постриг дружину в черниці, а Стефаниду наказав, утопити

Невігластво. Стефанида була звинувачена у чаклунстві, оскільки, за показами свідків, ворожила на одяг Василя, щоб привернути його кохання Соломонії (у Штепи помилково – Соломії). Існують поважні припущення (про них згадує навіть Карамзін), що видалення та постриження Соломонії було результатом підступних інтриг одного з найближчих радників великого князя І.Шигони-Поджогіна, а сама велика княгиня вже після постриження виявилася вагітною й народила в монастирі сина Георгія. Однак документального підтвердження цього факту немає.

Взагалі у XVII ст. москвини ще палили на вогнищі тих, хто лікував людей, уважаючи Їх за слуг диявола.

Невігластво. Невідомо, чи знали про такий дикунський звичай доктора Ліндсей, Коллінз та інші європейські спеціалісти, що працювали при Аптекарському приказі, чи московські бояри, які вважали великою честю для себе бути призначеним на посаду керівника цього відомства. Щодо спалення лікарів на вогнищі, то загально відомо, що боярин Яков Кальвінов, відомий розпусник та людожер, у 1553 році підступно заманив в окуповану москвинами Женеву славного європейського лікаря Мігеля Сервета та злодійськи його спалив – прокляття навіки московському кату від імені усієї цивілізованої Європи!

1677 року закатували боярина Артамона Матвеєва за те, що мав лікарську книжку

Брехня. А.Матвєєв загинув у травні 1682 р. під час згаданого повстання московських стрільців

За невдалу облогу Смоленська 1634 р. і за невигідну угоду з Польщею цар Михайло наказав спочатку катувати, а потім відрубати голови 15 боярам та воєводам

Невігластво. За капітуляцію під Смоленському у квітні 1634 р. були страчені троє російських воєвод - М.Шеїн, А. та В. Ізмайлови, ще двоє – С.Прозоровський та С.Бєлосельський були відправлені до Сибіру. Див. – Великий Государь, царь и великий князь Михаил Федорович. http://scmen.kmtn.ru/Mikhail%20Romanov_page3.htm. Страта командувача армією за добровільну капітуляцію не була для тих часів чимось надмірним, – наприклад власне за здачу росіянам Смоленська у 1514 р. литовським урядом був страчений тодішній смоленський воєвода князь Ю.Сологуб. Натомість делегати, які підписали вигідний для царя Поляновський мир 1634 р. та домоглися відмови короля Владислава від царського титулу були високо винагороджені.

У XX ст. московський уряд, щоб дати вихід народному потягу до таких розваг, дозволив йому таке. Всі мужчини двох сусідніх сіл разом з дідами і підлітками зустрічалися на умовленому місці і починався бій. Билися не кулаками, а киями, камінням і великими різницькими ножами. Було багато поранених, кілька смертельно. Жінки, діти спостерігали за боєм, криками підбадьорюючи своїх односельців. Переможені купували "сивуху", і обидва села пиячили. У містах бився один "кінець" (частина) з протилежним. Пора на цю розвагу тривала від Водохреща до Великого посту, майже кожної неділі по Богослужбі. Влада ніби не заохочувала це офіційно, але фактично дивилася крізь пальці, дбаючи, щоб накопичений "бойовий дух" не вибухнув проти неї

Невігластво. Кулачні бої існували на Русі віддавна та відбувалися згідно з чітко встановленими правилами, застосування будь-якої зброї було заборонено, ті, хто не міг битися далі, могли виходити з биятики і не переслідувалися. Штепа умовчує, що змагання молоді навкулачки, ті самі бої ’’кінців’’ були розповсюджені не лише у Московщині, але й в Україні – див. Ю.Липа. Призначення України, с. 166

Сучасна війна—це війна машин. Військову силу може розбудувати лише дуже розвинена власна промисловість, масна техніка. Розвивати ЇЇ в європейській частині СРСР небезпечно з огляду на близькість капіталістичних держав та ворожість України до Московщини. Вирішили індустріалізувати Сибір та північно-східну Московщину

Невігластво. Цікаво, а звідки тоді з’явилися на ворожій українській землі такі колосальні підприємства як ХТЗ імені Малишева у Харкові (танки), ’’Южмаш’’ в Дніпропетровську (балістичні ракети), ’’Арсенал’’ у Києві (військова оптика) та десятки, якщо не сотні інших? Оцінюється, що біля 25% підприємств України було так чи інакше пов’язане з радянським ВПК. Як же підозрілі москвини прогавили таку небезпеку?

Крім чорноробів на будовах потрібні інженери та майстри. З власної волі мало хто хоче їхати до Сибіру. І Московщина не хоче, щоб їхали, бо їм треба платити. Отож, місцеве НКВД, скажімо у Полтаві, одержує з Москви (а не з Києва) наказ вислати до Сибіру визначену кількість інженерів та майстрів, полтавське НКВД ув'язнює ту кількість, вигадуючи їм якийсь "злочин", і висотає на каторгу. Заощаджуються великі кошти. Якщо вільний інженер одержує в Сибіру 3250 руб. на місяць, то він, на тій самій посаді, але як каторжанин одержує лише 50 руб. на папері, а фактично на руки лише 5 руб.. Але ж і Україна потребує тих знавців. Отже на звільнені місця в Україні присилають «своїх» з Московщини. Знову таким робом Московщина 1) розбудовує Сибір; 2) заощаджує мільярди рублів; 3) московщить Україну

Невігластво. Цікаво, а невже арештовували лише українських спеціалістів, а російські мали якісь пільги? Чи арешти проводило лише полтавське НКВС, а леніградське чи тамбовське тільки байдики било? Чи був українцем наприклад відомий радянський авіаконструктор Андрій Туполєв, який працював після свого арешту в одній з тисяч радянських ’’шарашек’’?

У пралісі є безліч небезпек людині. За деревами далеко не видко, і не може людина передбачити: звідки і коли впаде на неї нещастя. Це породжує у лісовика не лише підозрілість, а й відчуття безпорадності, що природно обертається на боягузтво

Невігластво. Власне народи покритої лісами Північної Європи вважалися античними істориками відчайдушними сміливцями – див. характеристику германців у Тацита. Цікаво, що сам Штепа пише про таких собі боязливих угро-фінських лісовиків трохи далі, ставлячи їх у приклад недолугим українцям - фінни не зважають на жертви, коли йдеться про незалежність Фінляндії

Герой роману Ф.Достоєвського Шігальов пропонував поділити все людство на дві нерівні частини: маленьку—панів, і величезну—рабів. Ясна річ, раби не мали б жодних прав, нічого особистого, покірна отара мала працювати на панів. Шігальов не каже, але Ф.Достоєвський вустами іншого свого героя каже, що пануючою меншістю має бути московський НАРОД (нація)

Перекручування фактів. Штепа як завжди крутійствує, приписуючи Достоєвському погляди його негативного (!) героя Шігальова, на прикладі якого письменник хотів застерегти перед революційним аморалізмом. До речі, у Достоєвського є ще один колоритний персонаж - Смєрдяков, втілення класичного русофоба, який мріяв, щоб Росія була завойована якоюсь ’’розумною нацією’’. Чи може на цій основі зробимо Достоєвського адептом знищення Росії?

По смерті Петра II москвини запросили 1730 р. на московський трон герцогиню Анну Курляндську. Канцлер В.Голіцин (білий крук у Московщині—за виразом історика В.Ключевського) був прихильником Петрових змін (він походив зі старого роду київських князів, себто був українцем з походження) і поставив Анні передумовою до обрання на трон, вісім обмежень царської влади на користь Сенату. Обмеження були такі малі, що вихована її Європі Анна охоче погодилася і обмеження підписала. Та коли Анна приїхала до Москви коронуватися, до неї прийшло велике посольство сенаторів, генералів, дворян, єпископи, подало чолобитну з 150 підписами, у якій "всепокорнейшие рабьі всепокорнейше просят всемилостивейше принять самодержавне своих славньіх, достойньіх предков, а нею подписанньіе пунктьі уничтожить". Анна на очах посольства подерла на шматки підписані нею обмеження царської влади. Так скінчилася 10-денна конституційна московська монархія XVIII ст.

Брехня та невігластво. Підписані Анною у 1730 р. ’’кондиції’’ досить суттєво обмежували її владу, але не на користь Сенату, а на користь 8-членної Найвищої Таємної Ради, в якій 4 місця належало князям Долгоруким, а ще два –князям Голіциним, які, що вже згадувалося, походять від литовських Гедиміновичів, а не ’’українських князів’’. Зібране у Петербурзі шляхетство безуспішно вимагало від ’’верховників’’ врахування своїх вимог і коли ті не захотіли поділитися владою, то заапелювало до Анни. Погодимося, що в тих умовах шляхетству не було жодного сенсу міняти диктатуру одного царя на диктатуру восьми бояр. Наступні події показали, що дикі москвини Голіцини та Долгорукі при всіх їх недоліках були тисячекратно ліпші від вихованих в Європі німців Мініха, Бірона та Лєвенвольде, проте важко вимагати від людей вміння передбачувати майбутнє. Принагідно слід також нагадати, що головними ініціаторами впровадження самодержавного правління Анни були П.Ягужинський, якого Штепа вважає українцем, та Ф.Прокопович, який українцем був насправді. Про умови вступу Анни на трон – див. Дворцовые перевороты с 1725 по 1741 год. http://www.postupi.ru/ucheb/hist/hist17_12_01_3.html

за 20 років раніше (1710) українська шляхта склала, а Гетьман Пилип Орлик підписав і проголосив Конституцію Української Держави (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis). За нею найвища законодавча влада України належить Сеймові..

Невігластво. В тексті пактів Орлика не згадується ніякого Сейму – див. сучасний український переклад на Конституція Пилипа Орлика. http://members.tripod.com/~moonstation/8/index.htm

Кат Іван IV не захитався на троні, а слабкого Івана III москвини задушили, як щура

Брехня. Іван ІІІ помер своєю смертю у 1505 р.

Кожне послаблення влади короля європейці використовували, щоб обмежити його владу. Москвини - навпаки, скликали свої Земські Собори за часів династичних криз (1608, 1773, 1825, 1917) з метою ЗМІЦНИТИ царську владу

Невігластво. Земський собор 1613 р. (а не 1608 р.) був скликаний з метою відновлення державної влади в Росії та обрання нового царя. В умовах триваючої війни з Польщею відкриті вимоги його делегатів щодо якогось обмеження царської влади були б безглуздими. Проте існують свідчення, що бояри неофіційно взяли з новообраного царя Михайла Федоровича т.зв. ’’запись’’, яка обмежувала його права на користь боярської думи. Ніяких Земських соборів ані у 1773, ані у 1825 , ані тим більше у 1917 р. не було. Говорити про ’’зміцнення царської влади’’ у 1917 р. може лише безнадійний ідіот.

Європейці також страчували своїх королів, але завжди після прилюдного суду, як, наприклад, англійці Карла 1 чи французи Людовіка XVI. Москвини ж убивали своїх царів завжди без жодного суду, таємно

Невігластво. Наведемо декілька прикладів, як питання знищення колишніх монархів вирішувалося у цивілізованій Англії – король Едвард ІІ був у 1327 р. насаджений заколотниками на розпалений залізний дріт, король Ричард ІІ у 1400 р. заморений голодом у в’язниці, королі Генріх VI у 1471 р. та Едвард V у 1483 р. задушені у в’язниці (останній з них мав 11 років!), королевам Джейн Грей у 1553 р. та Марії Стюарт у 1583 р. таємно відрубали голови, причому тіло останньої ще встиг згвалтувати кат. Ци-ві-лі-за-ція!

Івана Третього забито за наказом його тітки Єлісавети

Невігластво. Іван Шостий (а не Третій, як у Штепи) у 1741 р. був за наказом Єлізавети лише ув’язнений, а загинув він вже за царювання Катерини ІІ під час невдалої проби його звільнення поручником Мировичем, коли охорона у відповідності з інструкцією заколола в’язня, щоб не віддати його живим.

Налякані його лібералізмом москвини вбили Олександра ІІ

Брехня. Олександр ІІ у 1881 р. був вбитий замаховцями з революційної організації ’’Народна Воля’’. Особливу увагу викликає той факт, що сам Штепа кілька рядків пізніше вихваляє вбивць Олександра ІІ: ’’Але ж були і справжні революціонери, що віддали своє життя задля революції. Так, були. Та перше—серед таких багато було немосквинів (хоч і змосковщених), наприклад: А.Желябов, К.Брешко-Брешковська, О.Коллонтай, С.Перовська (українці)’’. Отже слава героїв революції має належати українцям, натомість ганьба за вбивство ліберального царя – москвинам. Але крутійство Штепи на цьому не закінчується, бо далі він наводить українку Коллонтай в якості прикладу мерзенної московської розпусти - вустами дружини В.Леніна Н.Крупської та більшовички О.Коллонтай навіть заохочувала молодь, давши їй "наукову" засаду розпусти. Потребу і легкість статевих стосунків вони прирівнювали до потреби і легкості випити шклянку води.

За японської війни вибухнули 1905-06 рр. селянські повстання по всій Україні. Перелякавшись, Микола II підписав конституцію, дозволив скликати парламент, дав куцу місцеву самоуправу. Його вбили

Брехня. Селянські повстання вибухнули у 1905-07 рр. по всій Російській імперії, а не лише в Україні. Микола ІІ дав конституцію в жовтні 1905 р., відрікся від престолу у лютому 1917 р. та був розстріляний у липні 1918 р. Штепа свідомо перекручує причини революції та падіння Російської імперії

Колчак, Денікін, Юденич, Врангель та інші пізніше побачили свою помилку і каялися (Денікін назвав свою й інших білих генералів війну з червоною армією трагічним непорозумінням) – дається поситлання на А.Деникин. Воспоминания.

Брехня. Адмірал А.Колчак був розстріляний більшовиками у 1920 р., барон П.Врангель - ймовірно отруєний більшовицькими агентами у 1928 р. Генерал А.Денікін у 1945 р. писав ’’Советы несут страшное бедствие народам, стремясь к мировому господству. Наглая, провокационная, угрожающая бывшим союзникам, поднимающая волну ненависти политика их грозит обратить в прах все, что достигнуто патриотическим подъемом и кровью русского народа... и поэтому, верные нашему лозунгу - "Защита России", отстаивая неприкосновенность российской территории и жизненные интересы страны, мы не смеем в какой бы то ни было форме солидаризироваться с советской политикой - политикой коммунистического империализма’’ – див. Деникин Антон Иванович. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/denikin.html У А.Денікіна немає книги ’’Воспоминания’’, а його спогади називаються ’’История русской смуты’’

Та й 90% вояків т.зв. "білих" військ становити немосквини та донські козаки, які за кількасот років вільного життя навчилися цінити волю. Зрештою і ті генерали Колчак, Юденич, Врангель також були не москвини з походження. Натомість питомі москвини Брусілов, Поліванов, Клембовський одразу стали на бік В.Леніна

Свідоме приховування фактів. Ген. А.Брусилов - нащадок українця Адама Кисіля (див. - Вопросы истории, 11/1998, с. 81), до РККА він пішов лише у травні 1920 р. – див. Брусилов Алексей Алексеевич http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/brusilov.html Генерал В.Клембовський був етнічним поляком (див. - И.Солоневич. Диктатура импотентов. http://www.rus-sky.org/history/library/diktat.htm Штепа також свідомо приховує імена тих білих генералів, щодо яких немає жодного сумніву у їх власне великоросійському походженні – С.Маркова, М.Алєксєєва, А.Дутова, П.Шатілова тощо, натомість уникає згадки про тих офіцерів імператорської армії українського походження, які пішли на службу до більшовиків – А.Самойла, М.Бонч-Бруєвича тощо.

Щоб не платити, вільні міщани самі продавали себе у кріпацтво і то дешево (за рублі), а святкуючи таку велику подію в житті, гроші пропивали. Цей звичай так поширився, що уряд мусів 1649 р. заборонити подібне окремим законом (був правосильним аж до 1833 р.) і наклав кару на тих, хто відцурався волі. Мабуть жодна держава в світі за всю історію людства не видавала подібного закону

Невігластво. Штепі невідомо, що право добровільного продажу в рабство було закріплено ’’Руською правдою’’, яку він називає ’’найетичніші, найлюдяніші, найпрогресивніші, найдемократичніші закони в тодішньому культурному світі’’. Цитуємо: ’’Холопьство обелное трое: оже кто хотя купить до полу гривны, а послухи поставить, а ногату дасть перед самемь холопомь’’ – див. Пространная редакция Русской правды (по Троицкому списку второй половины XV века), 102-104. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/pravda72.html Оскільки холопи платили податки не державі, а працювали на свого власника, то прийняте у 1649 р. ’’Соборное уложение’’ намагалося припинити практику ухилення від податків шляхом власного закріпачення

Англійський письменник докладно і правдиво змалював картину рабства в СРСР, але це сприймається як карикатура – дається посилання на Дж.Орвелл. Ферма тварин

Брехня та невігластво. Своїми книгами ’’Ферма тварин’’ та ’1984’’ Джордж Орвелл власне й хотів показати, що створення тоталітарного ладу можливе не лише в СРСР, але в Англії чи будь-якій іншій країні світу. Нагадаємо, що офіційна доктрина зображеної письменником тоталітарної держави Океанія називається ’’ангсоц’’ – скорочення від ’’англійський соціалізм’’, її столиця знаходиться у Лондоні, а російські більшовики згадуються лише як не досить досконалі попередники всесвітнього тоталітаризму.

Інакше бачить і сучасність і майбуття московський письменник-некомуніст у фантастичному романі про XXVI століття. Він пише, що існуватиме єдина світова держава з столицею Москвою. Як людство до того дійде? "Як рух нерозривно пов'язаний з швидкістю, так і свобода нерозривно пов'язана із злочином. Не можна відокремити швидкості від руху. Щоб знищити швидкість, треба знищити самий рух. Так само не можна відокремити злочин від свободи. Отже, щоб знищити злочин, треба знищити свободу. Раб, що лише виконує накази, не зробить злочину. Ми, москвини, обрали щастя без свободи і тому переможемо. Немосквини обрали свободу без щастя і тому будуть переможені" - дається посилання на Є.Замятін. Ми

Фальсифікація. Справжня цитата з відомої антиутопії Замятіна: ’’ Тем двум в раю - был предоставлен выбор:или счастье без свободы -- или свобода без счастья, третьего не дано. Они, олухи, выбрали свободу - и что же: понятно - потом века тосковали обоковах. Об оковах - понимаете, - вот о чем мировая скорбь. Века! И только мы снова догадались, как вернуть счастье...’’ – див. Е.Замятин. Мы. http://lib.ru/PROZA/ZAMQTIN/we.txt Як завжди, москвинів в текст вписав Штепа

Французький посол Демурьє у розмові з Павлом 1 висловився: "Одна з Ваших визначних осіб...". Павло зауважив йому: "Знайте, пане, що тут ніхто не є визначною особою, крім тої, до якої я мовлю, і лише доти, доки я до неї мовлю". Ці слова не означали тільки пиху, а точно окреслювали «права» станів

Перекручування фактів. Навіть якщо ми приймемо на віру, що цар дійсно сказав такі слова, то в певну березневу ніч 1801 р. у Михайлівському замку він на власній шиї переконався у їх помилковості – на жаль, запізно.

Петро запровадив донощиків навіть у церкві, назвавши їх не "фіскалами", а "інквізиторами"

Невігластво. Яке цікаве фінсько-татарське слово – ’’інквізитори’’! Щось воно мені нагадує з історії цивілізованої Європи, але …

Лише 1945 року Московщина вивезла 92 ешелони німецьких науковців, інженерів, майстрів-6 тисяч та 20 тисяч їхніх родин. Тим німецьким спеціалістам створила найліпші умови життя і праці, платила їм утричі більше, ніж власним. Проф. Гельмут Гротруп керував 200 німецькими науковцями й інженерами, які збудували перший московський ракетний літак

Перекручування фактів. Цікаво, а невже американці були настільки яловими творчо, що були змушені депортувати з Німеччини головного конструктора ракет Вернера фон Брауна та десятки німецьких фізиків-ядерщиків? Вивозити з Копенгагена Нільса Бора, а з Риму Енріко Фермі для праць над ’’Манхетенським проектом’’? Невже самі не змогли збудувати ані ядерної бомби, ані крилатих ракет?

XV-XVI-XVII ст. всі чужинці в Московщині (навіть і ті, що приїздили лише на кілька днів) мусили жити у відведеному для них "гетто'' - окремій частині міста, т.зв. "Немецкой слободе"

Невігластво. Окрема ’’Німецька слобода’’ була створена у середині XVII ст. та проіснувала лише до часів Петра І (див. Г.В.Вернадський. История России. Московское царство, Т.2, М, 1997, с. 82)

Іноземні посольства мали в Москві свої церкви. Уряд наказав 1643 р. зруйнувати ті церкви

Невігластво. Іноземні посольства у XVII ст. не мали постійно діючих церков у Москві. Згідно з Соборним уложением 1649 р. всі протестантські церкви переводилися до новоствореної Німецької слободи – див. Соборное уложение, ст. 40 http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/ulozh_48.html На території Німецької слободи були за часів царя Олексія були дві лютеранські та дві кальвіністські кірхи – див. Н.И.Барсов. Протестантизм в России http://www.rchgi.spb.ru/christian/protestantizm_2.html

Православну грекиню Зою Палеолог перехрестили на Софію (дружина Івана III)

Невігластво. Штепі невідомо, що Зоя та Соф’я є різними вимовами одного і того самого імені. Він також не знає, що Зоя Палеолог виховувалася при дворі папи римського і була фактично католичкою

Польські єзуїти пробували навертати на католицтво тих москвинів, що жили в Польщі. Задля того єзуїти запустили бороди, правили католицьку богослужбу на московський лад, розмовляли по-московськи. За 40 років не навернули жодного

Невігластво. Москвинами, які у 17-18 століттях жили у Польщі, були російські старообрядці, які тікали від переслідувань за польський кордон та утворили там свій духовний центр у т.зв. Вєтці. Зрозуміло, що для цих міцних у своїй вірі людей усі залицяння католиків, навіть якнайбільш бородатих, були байдужими

Український архітектор И.Старченко побудував 1683 р. "трапезную палату" в Симоновім монастирі в Москві, що його архімандритом був також українець Г.Домецький

Брехня. Насправді будівничий Трапезної палати Сімонова монастиря Осип Старцев був росіянином, про що свідчить лист гетьмана І.Мазепи царям Івану та Петру від 21 травня 1693 р., в якому він пише, що у нього підрядився ’’москвичин, камінного діла майстер Осип Дмитрієв, виставивши в Києві 2 церкви камінні: одну в монастирі братському св. Богоявлення та другу в монастирі пустинному св. Чудотворця’’. Царі у відповіді 12 жовтня наказали Осипу Старцеву негайно взятися до роботи. Участь дикого москвина у творенні ’’перлини українського барокко’’ – Братського собору віддавна засмучувала наукових націоналістів. Власне тому й були висунуті припущення, що будівничий не був якимсь творчо яловим москалем Старцевим, але культурним українцем Старченком. – див. М.Андрусяк. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч, К., 1991, с. 31-32. Батьком О.Д.Старцева був інший відомий московський архітектор Д.М.Старцев, якому належить Гостінний двор в Архангельську (1668-1684 рр.)

Уряд заслав Г.Домецького на північ за те, що він "Симонов монастьірь пьішно й бойко испестрил латинскими штуками й Киев паче мерьі хвалил"

Брехня. Г.Домецький втратив посаду архімандрита Симонова монастиря не за свої архітектурні смаки, а за підтримку визнаного московським собором 1690 р. ’’латинським’’ і тому єретичним погляду на час перевтілення Святих Дарів, який захищала власне київська богословська шола. Він не був засланим на північ, а у 1694 р. запрошений новгородським митрополитом Іовом на посаду архімандрита Юр’євого монастирю, але знову не утримався від критики церковних влад і тому був відправлений додому до Києва. Про роль українських ієрархів у спорах щодо перевтілення – див. Н.И. Костомаров. Епифаний Славинецкий, Симеон Полоцкий и их преемники. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostom41.htm

А такий же самий собор 1933 р. (Пленум ЦК КПРС)

Невігластво. Комуністична партія прийняла аббревіатуру КПРС лише на ХІХ з’їзді у 1952 р.

Московщина знищила не лише твори, а й самих творців. Лише за п'ять років (1933-1938) з 300 письменників знищила 290, хоч 95% к належало до "трудових класів" і прихильно ставилися до "радянської" влади, а чимало з них були комуністами. Вигублено їх лише за те, що писали українською мовою

Перекручування фактів. Штепа подає факти наступним чином, шоб створити враження, що за часів радянської влади винищували лише українських письменників, умовчуючи про нечуванні репресії комуністів проти творців інших культур, у тому числі російської. Якщо дійсно СРСР був національною російською державою, а його творці лише й мріяли якби звеличити російську культуру, то чому ж тоді комуністами були вбиті М.Гумільов, М.Клюєв, О.Мандельштам, П.Флоренський, П.Васільєв, Б.Корнілов, Г.Шпет, Л.Карсавін, М.Меньшиков, Б.Пільняк та тисячі інших? Чи вони теж писали українською мовою? Взагалі Р.Конквест у виданій в Лондоні у 1968 р. в книзі ’’Великий терор" пише, що з 700 письменників, які були присутні на I З’їзді радянських письменників у 1934 р., лише 50 осіб пережило сталінські часи та були присутні на ІІ З’їзді у 1954 р.

Міністр Ф.Ртищєв привіз у XVII ст. з Києва українських вчених богословів-ченців і наказав кільком синам московських вельмож вчитися у них. Ті учні подерли книжки, пояснюючи, що вчитися в київських ченців гріх, бо їхня наука єретична

Невігластво. Подерла книжку цілком конкретна особа – ученик Лучка Голосов, а зробив він це за намовою вже згаданого ченця Савватія. Ймовірно для самого Лучки такий прояв патріотичних почуттів завершився різками.

Міністр С.Медведєв подав 1685 року царівні Софії проект Академії, за яким академіками могли бути лише чистокровні москвини. По всій Московщині заборонялося вчити іноземні мови, читати латинські, польські, німецькі й українські книжки. Академії надавалося право карати порушників цієї заборони... спаленням порушників на вогнищі

Перекручування фактів. ’’Привілей на Академію’’ був розроблений білорусом за походженням С.Полоцьким, а росіянин С.Медведев, який ніколи не був міністром, лише передав його царівні. Цей документ передбачав наділення новоствореної Академії правом спостерігати за тим, щоб ніхто не тримав у себе жодних неправославних релігійних творів – ’’польских и латинских, лютерских, кальвинских, еретических книг, а также волшебных, чародейных, гадательных и всех вообще возбраняемых церковью писаний’’, а порушники повинні були страчуватися як єретики. В реальності ж жодних таких прав Академія не отримала. Треба нагадати, що в багатьох європейських країнах того часу відкрито діяла Свята Інквизиція, проте її злочини не викликають засудження з боку Штепи, а спертий на європейських взірцях й фактично нереалізований проект Полоцького – так. Привілей не забороняв залучення до викладацьких посад в Академії вчених з Греції та України, але вимагав ретельної перевірки їх вірності православ’ю. Про це – див. Н.И. Костомаров. Епифаний Славинецкий, Симеон Полоцкий и их преемники. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/kostom/kostom41.htm

Монархічний уряд розкривав листи з-за кордону, адресовані лише визначним особам, їхні прізвища та адреси записував, але не карав, лише іноді (не завжди) не давав державних посад

Невігластво. Штепа не знає, що перлюстрація листів була загальноприйнятою практикою. Перша державна служба перлюстрації листів була створена у Великій Британії за часів панування О.Кромвеля (т.зв. ’’чорний кабінет’’)

Вибираючи на московський трон польського королевича Владислава, москвини уклали 17 серпня 1610 р. угоду з ним, де викреслили пункт, що дозволяє москвинам виїздити за кордон вчитися

Свідоме приховування фактів. Штепа умовчує про те, що метою польської пропозиції надати росіянам право виїжджати для навчання за кордон було створення підстав для навернення російської аристократичної молоді на католицизм так само, як це в той самий час було зроблене з нащадками українських князів – Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Заславських тощо в ієзуїтських школах. Московські бояри бачили цю небезпеку і тому вжили відповідних заходів.

Іван IV не дозволив виїхати за кордон жінці, що вийшла заміж за датського посла в Москві. У листі до датського короля Іван ІV пояснив причину: "У нашому царстві немає звичаю віддавати вільних людей у рабство. Ця жінка є уроджена московка, і тому ми не можемо віддати її в рабство в Данію

Невігластво. Насправді ця фраза була сказана у 1495 р. представниками великого князя литовського Олександра з приводу вимог великого князя московського Івана ІІІ відправити до Москви дружину князя Федора Бєльського, який був одним з учасників невдалого заколоту православних магнатів проти литовського уряду і після його викриття у 1482 р. був змушений втекти до Москви прямо з власного весілля - див. Бельские. http://kolibry.astroguru.com/01021358.htm

Москвини на німецькій службі понищили всі українські громадські бібліотеки та архіви в Німеччині та в окупованих німцями країнах. У Парижі—бібліотеку й архів імені С.Петлюри, у Празі—Українського Музею, у Берліні та у Варшаві—Українських Інститутів, у Чехії—Українських Високих Шкіл тощо

Брехня. Штепа не наважується звинувачувати ’’культурну німецьку націю’’ у знищенні бібліотек й тому вигадує існування якихось ’’міфічних москалів на німецькій службі’’, які чомусь керували діями німців від Парижу до Варшави. Мимоволі згадується анекдотичний образ славетного Штірліца.

Петро 1 посилав своїх вивідачів по всій Європі вишукували старі карти, на яких Україна зазначалася окремою Державою, а Московщина називалася її правдивим ім'ям Moskovia.

Брехня. На жодних іноземних картах Україна не зазначалася ’’окремою державою’’, оскільки не була такою.

Ще коли Україна була частиною Польщі, цар Олексій вимагав від короля, щоб він заборонив друкувати українські книжки, а надруковані спалив і авторів покарав на горло

Брехня. Відправлене у Польщу у 1650 р. посольство Г. та С.Пушкіних вимагало покарання авторів образливих для російського царя книг, а не ’’українських’’ – див. С.Соловьев. История России с древнейших времен. Том. 10. Глава 3. Продолжение царствования Алексея Михайловича. http://www.kulichki.com/inkwell/text/special/history/soloviev/solv10p3.htm

Московщина нищила ті книжки, а 1591 р. вимагала від англійського уряду знищити книжку Д.Флетчера, а по відмові сама скуповувала і палила

Невігластво. Книгу Флетчера намагався знищити не російський уряд, а агенти англійської Московської компанії, які побоювалися царського гніву в разі її публікації – див. Джильс Флетчер http://kolibry.astroguru.com/01210072.htm

Москва 24 травня 1964 р. підпалила український архів, що переховувався у книгозбірні АН УРСР—саме сьомий поверх, де зберігалися документи з визвольної боротьби України в 1917-37 рр. Московщина визнала, що згоріло понад 600 тисяч документів

Брехня. Влади СРСР не потребували підпалення біблітотек для знищення невигідних для них документів – достатньо було лише перелати їх у т.зв. ’’спецхран’’ і ніхто ніколи не довідався б про їх існування. Пожежу в бібліотеці АН УРСР (зараз – Національна бібілотека імені Вернадського) 24 травня 1964 р. влаштував колишній її працівник, який був психічно хворою людиною і хотів тим самим запротестувати проти свого звільнення адміністрацією бібліотеки.

Всі москволюбні видання в Галичині виходили за московські рублі

Брехня. Про неефективність спроб російської адміністрації налагодити фінансову допомогу русофільським виданням в Галичині див. А.Миллер. “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIХ века). Глава 12. Субсидия газете «Слово» Галицийские русины в политике Петербурга. http://www.ukrhistory.narod.ru/miller-16.htm

Генерал А.Денікін у 1941 р. закликав своїх колишніх генералів і офіцерів повертатися до СРСР боронити імперію. І багато повернулося

Брехня. А.І.Денікін дійсно виступав проти Гітлера, бажав перемоги Червоній армії, яку сподівався в майбутньому використати для повалення комуністичного режиму, але водночас застерігав емігрантів перед поверненням до СРСР – див. Деникин Антон Иванович http://www.pereplet.ru/XPOHOC/biograf/denikin.html

Запеклий монархіст В.Шульгін, переконавшись (за кордоном), що більшовики врятували і рятують московську імперію, назвав трагічним непорозумінням війну 1918-20 рр. московського "білого" війська проти московського "червоного", бо ж обидва були московські національні, і обидва мали ту саму мету—рятувати імперію

Брехня. В.Шульгін був наприкінці війни захоплений радянськими органами безпеки на території Югославії, сказаний на багаторічне ув’язнення за ’’контрреволюційну діяльність’’ й лише після звільнення у 1956 р. оприлюднив своє звернення до емігрантів із визнанням радянської влади – див. І.Лисяк-Рудницький. Переяслав: історія та міф. Історичні есе, Т.1, К., 1994., с. 86. Треба нагадати, що до оприлюднення аналогічного звернення був змушений й останній комендант УПА полк. В.Кук (Коваль)

Московщина обіцяла Глинським свою військову допомогу. Коли ж вони повстали, допомогла... Польщі. Навіть ув'язнила Глинських, коли вони після поразки втекли до "союзниці" Московщини Брехня. Великий князь Василь ІІІ у 1508-1509 рр. надав допомогу князям Глинським і це викликало його війну з Литвою та Польщею. Князь М.Глинський переїхав до Москви у 1510 р., але під час чергової війни з Литвою у 1514 р. вирішив повернутися до свого колишнього сюзерена, був затриманий під час проби втечі та ув’язнений, звільнений після шлюбу Василя ІІІ з його племінницею Оленою та до самої смерті великого князя користувався повагою при дворі– див. Г.В.Вернадский. История России. Россия в средние века, Москва, 1997, с. 150

’’Коли європейці питають нас москвинів, які духовні, культурні вартості дали ми, москвини, світовій культурі, яким добром обдарували ми, москвини, людство, то ми або мовчимо, або виголошуємо порожню, без доказів балаканину’’ – дається посилання на В.Соловьев. Три разговора

Фальсифікація. В згаданій праці Соловйова такої фрази немає – див. Владимир Соловьев. Три разговора. http://vehi.narod.ru/soloviev/trirazgov/razgovor1.html

Олександр 1 наказав 1812 р. закатувати архиєпископа Варлама Шишацького за те, що він "противился Его Императорскому Величеству"

Брехня. Варлаам Шишацький, архиєпископ могильовський, був у 1812 р. позбавлений сану та зісланий до Новгород-Сіверського монастирю за акт державної ради – принесення присяги Наполеону - та помер своєю смертю у 1821 р. Див. Варлаам Шишацкий. http://kolibry.astroguru.com/01030081.htm Штепа умовчує, що за аналогічним звинуваченням – державна зрада – у 1794 р. в цивілізованій Польщі був публічно повішений єпископ Ігнатій Мосальський, який сприяв Росії. Так що кара Варлаама за його злочин не була надмірною, тим більше, що він сам не лише не був ізольований, але й приймав у монастирі відвідувачів, які користалися його богатою бібліотекою –див. Н.Полонська-Василенко. Історія України. Т.2, Київ, 1995, с. 281

Московщина ув'язнила і закатувала київського митрополита Варлаама Вонятовича за те, що він опирався московщенню української церкви

Брехня. Варлаам Вонятович, митрополит київський, був арештований у 1730 р. за звинуваченням у державній зраді за доносом київського войта – українця Д.Полоцького та при сприянні іншого українця – ’’первенствующего члена’’ Святішого Синоду Ф.Прокоповича засуджений до ув’язнення, звільнений імператрицею Єлизаветою у 1741 р., помер своєю смертю у 1751 р. - див. Варлаам Вонатович. http://kolibry.astroguru.com/01030068.htm

За Катерини II …Московщина замурувала живим у Ревельській фортеці митрополита Арсенія Мацієвича за осудження нищення Московщиною українського шкільництва

Брехня. Св. Арсеній (Мацеєвич), митрополит ростовський, був у 1767 р. засуджений на довічне ув’язнення не за протести проти ’’нищення українського шкільництва’’, а за його протидію планам секуляризації церковних земель –див. Арсений Мацеевич. http://kolibry.astroguru.com/01010668.htm В аналогічній ситуації у Великій Британії у 1535 р. св. Джон Фішер, єпископ рочестерський, був публічно страчений

Петро І …з жінкою фельдмаршала П.Румянцев повівся прилюдно так, що не можна висловити в книжці

Невігластво. П.Румянцев народився в рік смерті Петра І – у 1725 р.

Коли підійшла 31 серпня 1919 р. до Києва армія Денікіна, київські московські соціалісти і більшовики (а Денікін воював проти більшовиків) допомагали йому захопити нашу столицю, доки її не захопили українці

Брехня. Більшовики вважали А.Денікіна найбільшим ворогом і ніколи йому не допомагали. Історія Громадянської війни не знає не лише прикладів співробітництва між ’’білою’’ та ’’червоною’’ арміями, але й будь-якої спроби встановлення контакту між їх керівництвом. Навпаки українські політики охоче йшли на угоди та компроміси з більшовиками проти російських ’’білих’’. Зокрема, у листопаді 1917 р. загони Центральної ради та більшовиків спільно розгромили у Києві вірні Тимчасовому уряду війська (див. – Н.Полетика. Воспоминания http://children.kulichki.net/moshkow/MEMUARY/POLETIKA/wospominaiya.txt у грудні 1918 р. соціалістичний уряд Директорії уклав таємну угоду з більшовиками з метою повалення ’’чорносотенного’’ українського Гетьманату та неприпущення його війни з радянською владою (див. – М.Шаповал. Гетьманщина і Директорія. Уривки із споминів. Вітчизна, №7-8, 1996 http://www.ukrhistory.narod.ru/szapowal.htm). 3 вересня 1919 р. уряд УНР вислав до більшовиків військову комісію на чолі з Гладким та Красовським (див. – О.Доценко. Матеріали та документи до історії української революції, Т.2, кн. 4, Львів, 1923, с. 105), у середині вересня 1919 р. війська УГА без бою пропустили відступаючу з півдня групу радянських військ на чолі з І.Якіром, що дозволило більшовикам 1 жовтня 1919 р. вдарити в тил військам Денікіна та на короткий час захопити Київ, а після оголошення УНР війни Добровольчій армії наказом Головного отамана С.Петлюри бойові дії проти більшовиків у вересні 1919 р. були припинені, а всі українські війська кинуто проти ’’білих’’ (див. – М.Р.Литвин, К.Є.Науменко. Історія ЗУНР, Львів, 1995, с. 253-259), у січні 1920 р. УГА не лише перейшла на сторону червоних, але й заатакувала відступаючі денікінські війська та біженців, які уходили від більшовиків вздовж Дністра (див. – G.Lukomski, Cz.Partacz, B.Polak. Wojna polsko-ukrainska 1918-1919, Koszalin-Warszawa, 1994, s. 90)

Московщина не робила голодомору на Донщині і Приволжі, хоч дончаки (кревні москвини) та приволзькі німці опиралися уколгоспненню не менше за українців

Брехня. Про голод у Поволжжі - див. В.В.Кондрашин. Голод 1932-1933 годов в деревнях Поволжья, Вопросы истории, 6/1991

Засновник Москви Юрій Долгорукий похований у Києві в церкві св.Спаса. Святкуючи 800-річчя заснування Москви, Московщина збудувала в цій церкві розкішний саркофаг, урочисто переклала туди 1947 року його кістки

Невігластво. Штепі не була відома справжня ситуація з кістками Юрій Долгорукого. Про це можна прочитати у наступній статті http://www.rg.ru/Anons/arc_1999/1204/44.htm

Після Полтави Московщина підпалила 1718 року велику стародавню бібліотеку й архів Києво-Печерської Лаври

Брехня. Немає жодних підстав для того, щоб звинувачувати російські влади у якомусь свідомому підпалі Києво-Печерської лаври 1718 р., яку вони до того перетворили у потужну фортецю і не мали жодної потреби знищувати з великим трудом зведені укріплення. Навіть відверто антимосковська Історія русів не покладає відповідальності за пожежу бібліотеки на російські влади. Про пожежу в Лаврі та міри російського уряду по направленню викликаних нею збитків – див. Митрополит Євгеній Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва, К., 1995, с. 289, 364

Знаючи, що М.Грушевський має багато історичних документів, москвини розстріляли з гармат його будинок і спалили 1918 року те зібрання

Брехня. Жоден з більшовицьких артилеристів, які вели у січні 1918 р. обстріл дому Грушевського на Паньківській вулиці в Києві, не мав жодного поняття про існування там якихось архівів – стріляли по будинку ’’буржуя’’ Грушевського, а не Грушевського-історика.

Наприклад, чехи почали друкувати книжки 1478 року, українці-1491, поляки-1497, серби-1553, москвини-1664 року. Перша друкована книжка в Україні "Апостол" вийшла 1574 року. "Біблію" та "Псалтир" надруковано в Острозі 1581 року. …І.Федорович … був українцем… Українці допомогли йому закласти нову друкарню, і він видав кілька українських книжок

Брехня. Першу російську книгу – власне ’’Апостол’’ - видав у Москві Іван Федоров у 1564 році, пізніше власне він разом з Петром Мстиславцем переїхав до Острога та випустив там наступні книжки. Про нього - див. Иван Федоров. http://people.coins.ru/fedorov.phtml Він не був українцем хоча б тому, що сам себе називав Москвітін. Саме так було написано й на його надгробку у Львівському Свято-Онуфрієвському монастирі, який у 1903 р. був знищений уніатськими ченцями. Штепа, як завжди, приховує, що меценатом І.Федорова був князь Костянтин Острозький, якого сам Штепа в іншому місті ганьбить як ’’вірного слугу Польщі’’. Натомість 1491 р. датується випуск у Кракові в друкарні німця Швайпольта Фіоля першої церковнослов’янської книги взагалі

Московщина дозволила Україні заснувати 1805 р. університет у Харкові. Певна річ, не імперським коштом, а коштом українського суспільства. І не в столиці України—Києві, а в Харкові, де було багато москвинів

Брехня. Університет у Харкові було засновано за ініціативою місцевого патріота українця В.Н.Каразина – див. І.Лисяк-Рудницький. Каразин та початки українського національного відродження. Історичні есе, Т.1, К., 1994., с. 203-220

Світова історія не знає випадків, коли деспоти вигублювали одразу УВЕСЬ провід якоїсь церкви. Московщина вигубила 1926-32 рр. 28 єпископів і понад 3 тисяч священиків Української Православної Церкви

Брехня. Штепа свідомо умовчує, що радянська влад знищила десятки тисяч єпископів, ченців та священників Російської православної церкви. Він також приховує, що в той час, коли підпорядкована патріарху Московському церква піддавалася жорстокому винищенню, більшовики поблажливо ставилися до українських автокефалістів й навіть надавали їм сприяння у боротьбі з канонічною церквою – див. К.Фотиев. Попытки украинской церковной автокефалии в ХХ веке http://www.mrezha.ru/ua/

Зайнявши 10 лютого 1918 р. Київ, москвини розстріляли понад 5 тисяч українців за один лише тиждень

Перекручування фактів. Штепа свідомо приховує, що на чолі більшовицької армії, що захопила Київ у лютому 1918 р. стояв не лише росіянин М.Муравйов, але й українці В.Антонов-Овсєєнко та Ю.Коцюбинський, як і те, що значну частину забитих у Києві склали перебуваючі в місті російські офіцери - див. С.Волков. Трагедия русского офицерства http://www.samisdat.ru/5/55/553-3gl.htm

соціалістичний уряд УНР нищив кожного, хто видавався йому небезпечним. Знищив полковника Петра Болбочана та Володимира Оскілка. Обидва знали, що соціалістична пропаганда руйнує боєздатність вояків і тому не допускали її до своїх полків, їхні полки були тоді найбоєздатнішими. П.Болбочан кілька місяців відбивав наступи вдесятеро сильніших московських частин. Коли москвини пробували вчинити повстання в тилу його корпусу на Харківщині, щоб тим допомогти московському наступові, П.Болбочан розстріляв провідників повстання. Голова Директорії В.Винниченко вимагав розстріляти за це П.Болбочана. Така вимога називається всіма мовами "державна зрада", і за неї належало розстріляти В.Винниченка, а розстріляли потай П.Болбочана. Таємно, бо навіть соціалістичний суд не міг знайти законної причини до розстрілу. Своєчасно попереджений В.Оскілок встиг утекти

Перекручування фактів. В.Винниченко залишив посаду голови Директорії УНР у лютому 1919 р., а полк. П.Болбочан розстріляний у липні 1919 р., отже безпосереднього зв’язку між цими подіями не було. Щодо юридичного виміру справи, то П.Болбочан зробив спробу оголосити себе командувачем Запорізького корпусу, в зв’язку з чим й був звинувачений у спробі державного заколоту та засуджений до розстрілу. Натомість отаман В.Оскілко у квітні 1919 р. в Рівному розпочав відкрите повстання проти тодішнього уряду УНР та арештував частину його міністрів, а після поразки втік до Польщі, де у 1926 р. був застрілений, ймовірно агентами комуністичного підпілля, проте участь у цій справі петлюрівської контррозвідки також не може бути виключеною.

Ф.Тютчев так ганив і зневажав москвинів, що все своє доросле життя прожив у Німеччині

Брехня. Ф.Тютчев у 1822-1844 рр. перебував за кордоном, оскільки працював дипломатом у посольствах в Мюнхені та Турині, а у 1844-1867 рр повернувся до Москви та працював цензором у Міністерстві закордонних справ Російської імперії - див. Федор Тютчев. Русофобия против империи. http://www.pravoslavie.ru/analit/rusideo/tutchev.htm

…Іван IV був безбожником

Брехня. Про релігійні погляди царя Івана IV – див. наприклад його Ответ Яну Роките http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/grozyanu.html

І навпаки, фізично вдесятеро слабший, але сильніший духом і вірою у свою перемогу народ здійме зброю на вдесятеро сильнішого ворога. Яскравим прикладом цього є Україна та її УПА або Ірландія з її 600-річною боротьбою за державну незалежність

Перекручування фактів. Як-раз невідповідність порівнняння між українцями та ірландцями доводить сам Штепа наступною цитатою: Вся історія України доводить, що українці не боягузи. Але та ж історія засвідчує аж забагато овечої покори українців. Наприклад, українці не створили до 1917 року, ні по 1917 році якогось терористичного, націоналістичного товариства, щоб стримувати Московщину страхом на взірець ірландців чи італійців. Натомість створили покірне Кирило-Мефодіївське Братство, яке знало лише мекати до північного вовка і західної гієни так, як у байці про вовка й ягня. Чому ж дивуємось, що ми й скінчили так, як те ягня?

Серед народів рільничої культури зневажається жорстокість. Осілість життя, прив'язаність і любов до своєї землі виховували у цих народів домосидів, незагарбників чужих земель. Загарбництво (імперіалізм) чуже, гидке народам рільничої культури

Брехня. Яка шкода, що про це не знали ані єгиптяни, ані римляни, ані англійці, ані інші творці великих імперій. Їм всім мабуть стало б соромно.

Маємо перлину нашої літератури XII ст. "Слово о полку Ігоревім". Вона не загинула безповоротно лише тому, що якийсь наш чернець-місіонер заніс цей твір до далекого монастиря на півночі Московщини, де його не знайшли московські патріархи чи царі, щоб знищити, як понищили в Україні багато таких творів.

Невігластво. Штепа приховує, що давньоруська традиція, в якій було написано ’’Слово’’, не загинула, а була продовжена в російській літературі московського періоду – див., наприклад, Задонщина. http://www.pereplet.ru/XPOHOC/dokum/zadonshina.html

Про ту війну писано й єгипетськими ієрогліфами, лише скіфів називають "рус". Сесострис жив у другому тисячолітті до РХ—тисячу років до вигаданого археологами приходу скіфів в Україну

Фальсифікація. Ні з якими ’’русами’’ Єгипет за часів ХІІ династії не воював. Про прихід скіфів в сучасну Україну писав грецький історик Геродот - див. Геродот о древнейшей истории скифов. http://www.fortunecity.com/meltingpot/court/994/lesson01/te/dokument_01/01_01.htm

У переговорах з Візантією наш король Святослав Великий сказав: "... без того скіфо-руси не замиряться". Отож, наші предки ототожнювали себе з скіфами.

Невігластво. Руси не називали себе ’’скіфами’’, так їх по традиції називали візантійці – див. Лев Диакон. История http://histru.newmail.ru/biblio/ldt6_10.htm

Скіфи дощенту розбили 55 року в Дакії римське військо Маркуса Кракуса

Невігластво. Марк Ліціній Красс був у 55 р. до. н.е. розбитий не скіфами, а парфянами поблизу від міста Карри в Месопотамії. Скіфи у той час вже давно були підкорені сарматами.

І першим митрополитом України-Руси був не чужинець грек, а українець Настас Корсунський (тобто з Херсонесу)

Брехня. Літопис нічого не говорить про те, що Анастас був русином, у ПВЛ говориться лише ’’І от один муж, на ім'я Анастас, корсунянин’’. Нестор не пише, що Анастас став митрополитом, а лише про те, що Володимир забрав його з собою до Києва - ’’Володимир же, взявши цесарицю Анну, і Анастаса, і попів корсунських’’ – див. Літопис руський http://members.tripod.com/~moonstation/litopys.html У 991 р. Володимир зробив Анастаса не митрополитом, а протопопом Десятинної церкви (див. - Митрополит Євгеній Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва, К., 1995, с. 77)

В X-XV ст. українська порцеляна вважалася за крашу в Європі, бо українські гончарі мали понад 2-тисячолітній досвід

Брехня та невігластво. Ніякої української порцеляни у X-XV ст. не було. Якщо говорити про історію порцеляни в Європі, то т.зв. ’’м’яка порцеляна’’ була вперше виготовлена у Флоренції наприкінці ХVІ століття, натомість винахідником ’’твердої порцеляни’’ став у 1708 р. німець Іоган Фрідріх Бетгер – див. Фарфор. http://schools.keldysh.ru/co1678/farfor/farfor.htm

володарі найбільшої і найкультурнішої тоді в Європі держави— України-Руси були ІМПЕРАТОРАМИ, а не графами, герцогами

Перекручування фактів. Руські князі дійсно мали вищий порівняно з європейськими герцогами та графами рівень, але їх ’’імператорський’’ титул був успадкований від Хазарії та називався ’’каган’’ – див. О.Пріцак. Звідкіль єсть пішла Русьская земля. http://www.ukrhistory.narod.ru/pritsak-2.htm

А тоді в Західній Європі навіть аристократки були малописьменні, у Московщині—царі неписьменні, навіть князі—цілковито неписьменні

Брехня. Жоден з московських правителів того часу – Олексій І, Федір ІІІ, Софія чи Петро І не був неписьменним

На тих традиціях Д.Вишневецький заснував і Запорізький Орден (на 25 років пізніше за Мальтійський), додав-ти дещо з досвіду Мальтійського

Брехня. Д.Вишневецький нічого не заснував – навіть побудована ним на острові Хортиця фортеця була невдовзі знищена татарами, а сам князь під час походу на Молдавію у 1563 р потрапив до турецького полону та був страчений. Орден св. Іоанна Ієрусалимського був заснований у ХІІ столітті в Палестині, а у 1530 р. лише отримав острів Мальту в якості своєї резиденції.

Одним із зразків приниження Запорізького Лицарського Ордену є карикатура І.Рєпіна "Запорожцьі пишут письмо турецкому султану". Пишуть дипломатичного листа до наймогутнішого тоді в Європі володаря. Отже, пишуть не прості козаки-гультіпаки, а старшина Ордену, що її Е.Лясота ставив нарівні з європейськими герцогами, баронами щодо освіти та культури. А цей москвин (хоч народився і виріс в Україні) намалював ватагу диких, голих, п'яних харцизяк за нетесаним столом, на бочці, зодягнених у чудернацькі свити. Намалював п'яного гультіпаку, що спить під лавою в болоті; писар має вид бевзя - глумлива, злісна карикатура

Перекручування фактів. Зі змістом дипломатичного листа герцогів та баронів Запорізького Лицарського Ордена читач може ознайомитися за його легендарним текстом http://www.bodyguard.kiev.ua/bulba/mailing.htm

Да, русский наш язык это кафтан чыжолый (Вяземський)

Фальсифікація. Справжня цитата з А.Вяземського

...Язык наш был кафтан тяжелый
И слишком пахнул стариной,
Дал Карамзин покрой иной -
Пускай ворчат себе расколы -
Все приняли его покрой...

Див. Н.Эйдельман. Последний летописец. http://vivovoco.nns.ru/VV/PAPERS/NYE/KAR/KAR_1.HTM

Губернатор України А.Лєвашов наказав 1832 року вирубати великий липовий 200-річний гай у Києві, що його насадив митрополит П. Могила, а також тополі, що прикрашали вулиці Києва. Ніякої потреби в тому нищенні не було; на вирубаному місці жодних будов чи вулиць не збудовано, і стояло те місце порожнє аж до 1863 року, коли кияни знову засадили його деревами

Брехня. На місті липового гаю Печерського монастиря був побудований квартал, який і досі називається Липки

У Криму ще й у XVIII ст. стояли величезні, неперевершеної краси мармурові храми з прекрасними колонами. Після Атен та Риму тут були найбільші пам'ятки античної культури безмірної наукової вартості. Завоювавши 1783 року Крим, Московщина зруйнувала ті храми. Свідок того вандалізму англійський професор Е.Кларк даремно благав князя Г.Долгорукого не нищити, а продати Європі за великі гроші. У своїй книжці він запитує: "А що ж зробили би ті дикуни, якби вони - не дай Боже—захопили Атени чи Рим?". Напівцивілізовані татари за кілька століть свого панування в Криму пальцем не торкнулися до тих храмів, шануючи їхню красу та богів, що їм храми були присвячені, хоч ті боги не були татарські. "Народ-богоносец", "передовой, ведущий" знищив ці європейські храми. Навіть продати не захотів. Нищив, бо храми були живими свідками стародавньої високої культури в Українітого часу, коли в Московщині не знали навіть дерев'яних будов, а жили в ямах і живилися корінцями, мушлями, сирою рибою

Перекручування фактів. Штепа свідомо змішує дійсні факти з відвертою брехнею. Проф. Е.Кларк у своїй книзі висловив зрозуміле обурення науковця з приводу використання обламків з руїн середньовічного Херсонесу при будівництві російськими владами Севастополю. Не знімаючи з російських генералів відповідальності за знищення цих культурних пам’яток, водночас слід звернути увагу на те, що античний Херсонес на протязі своєї історії неодноразово перебудовувался, а його храми, які згідно зі Штепою стояли недоторканими, ще з IV століття були або зруйновані, або перетворені у церкви. Місто остаточно було знищене у 1399 р. власне татарським ханом Едігеєм. До часу приєдннаня Криму до Росії в Херсонесі збереглися залишки піздньосередньовічних кріпосних стін та воріт, каміння з яких й було вжито при будівництві Севастополя. Отже можна говорити лише про недбальство, але не якесь свідоме знищення культурних пам’яток. Археологічні розкопки у Херсонесі розпочалися у 1827 р. Принагідно слід згадати, що пам’ятки міста постраждали не лише від московського варварства, але також від гарматного вогню цивілізованих співвітчизників проф. Е.Кларка, які облягали Севастополь у 1854-55 рр.

Ми, москвини, споїли киргизів, черемисів, бурятів та інших, пограбували Вірменію та Грузію, заборонили навіть Богослужбу грузинською мовою, ожебрачили багатющу Україну –дається посилання на В.Розанов. Апокалипсис нашего времени

Фальсифікація. Справжня цитата з Розанова: ’’На востоке они ободрали и споили бурят, черемисов, киргиз-кайсаков, ободрали Армению и Грузию, запретив даже (сам слушал обедню) слушать свою православную обедню по-грузински. О, о, о... Сам слушал, сам слушал в Тифлисе’’ – див. В.Розанов. Апокалипсис нашего времени http://vehi.narod.ru/rozanov/apokal.html Фраза про багатющу Україну вставлена Штепою