Узгодження та розбіжності

до теми "Загальні втрати людності під мас польсько-українського міжетнічного конфлікту в 1939-1947 роках"

 

Узгодження

 

Генеза та характеристика подій

 

В основі польсько-українського конфлікту лежали різні погляди щодо приналежності східних територій довоєнної Речі Посполитої. Поляки не згоджувалися на зміну свого державного східного кордону, українці не сприймали повернення до стану напередодні вересня 1939 року з огляду на прагнення відновити на цих землях власну самостійну державу.

 

Підсумки втрат

 

Під час Другої світової війни внаслідок німецької та радянської окупацій -арештів, екзекуцій, пацифікації сіл, масових депортацій углиб СРСР, вивезення на роботи до Рейху, а також унаслідок боротьби з німецькими військами, радянськими партизанами і Червоною Армією - в Східній Галичині, на Волині і в південно-східних повітах сучасної Польщі, загинуло кількасот тисяч українців та поляків. Сучасний стан досліджень не дозволяє конкретно визначити кількість втрат.

У свідомості обох народів особливо болісною залишається рана щодо злочинів над цивільною людністю Волині, Східної Галичини та інших теренів, спільно заселених українцями й поляками. Цей конфлікт супроводжувався руйнуванням традиційних суспільних норм поведінки, що базувалися на християнських засадах.

За науковими дослідженнями польських істориків, втрати поляків у 1939-1945 роках від рук українських екстремістів на Волині могли сягати 50-60 тисяч осіб, а на теренах колишніх Львівського, Тернопільського і Станіславського воєводств близько 20-25 тисяч осіб.

Додатково, втрати польського цивільного населення у 1939-1947 роках на теренах південно-східних повітів сучасної Польщі могли становити 5-6 тисяч осіб.

В українській історіографії досі немає подібних детальних досліджень про польські втрати. Сучасний стан українських досліджень також не дозволяє докладно підсумувати українські жертви у вказаних районах. Попередньо можна ствердити, що від рук поляків у 1939-1947 роках, у тому числі під час акції "Вісла", згинули тисячі українців.

Одночасно у польській історіографії донині не було підрахунку узагальнюючих втрат українського населення.

 

Пропозиції

 

У зв'язку з вищесказаним є необхідність подальшого пошуку, що призведе до кращого вияснення взаємних втрат. Учасники семінару звертаються до найвищої влади Польщі та України з проханням про фінансову допомогу в реалізації цієї мети.

 

Розбіжності

 

Загальні уваги

 

1. Польські історики вважають, що Друга світова війна призвела до екстермінації значної частини населення, яке проживало на багатонаціональній території колишньої Другої Речі Посполитої. З території із змішаною національною структурою, хоча з перевагою українського населення, зникло присутнє там століттями єврейське населення, а також у значній мірі польське.

Українські історики, не заперечуючи того, що в роки Другої світової війни на українських землях відбулося масове винищення українського, польського, єврейського, білоруського, чеського та інших етносів, вважають, що проблема етноциду єврейського населення в роки Другої світової-війни не стосується причин і наслідків польсько-українського міжетнічного конфлікту, і вона має розглядатися окремо.

 

Генеза і характеристика подій

 

1. Польські історики в питанні генези і опису явища стверджують: не без впливу на перебіг польсько-українського конфлікту в 1939-1947 роках була проведена СРСР і Німеччиною екстермінація польського, українського, єврейського населення, яке проживало на цих територіях. У місцях масових екзекуцій, гетто і таборах смерті було закатовано близько 500 тисяч євреїв із Східної Галичини і понад 200 тисяч - з Волині. Перебіг цих подій породжував почуття вседозволеності, безкарності для фізичного винищення небажаного сусіда.

Метою акції ОУН і УПА було усунення польського населення з Волині і південно-східних воєводств шляхом примусу його до втечі або фізичної ліквідації, що мало уможливити побудову однонаціональної української держави.

Польська історики вважають за необхідне підкреслити, що криваві події на Волині і в Східній Галичині мали ознаку етнічної чистки - керовані, заплановані і координовані керівництвом ОУН і УПА при активній підтримці частини українського суспільства. Фізичне винищення польського елементу супроводжувалось знищенням матеріальних слідів існування польського населення на цій території.

На увагу заслуговує факт, що план деполонізації східних кресів і будівництва української держави, елементом якого були злочини проти польського населення, здійснювався за умови відсутності будь-яких реальних шансів для створення української незалежної держави.

Особливо брутальні злочини щодо польського населення давали поштовх для таких акцій у відповідь. Але однак дії польської сторони в більшості випадків були реакцією на діяльність українського підпілля і в основному мали оборонний характер.

 

Українські історики вважають, що витіснення з Волині поляків, було відповіддю на безкомпромісну політику Польського еміграційного уряду в Лондоні щодо майбутнього українсько-польського кордону, яка втілювалася його Делегатурою і польськими збройними формуваннями на вказаних територіях, і колаборації певної частини польського населення з німецькою та більшовицькою окупаційною владами, спрямованої проти українства, а також польським терором проти українців Холмщини, починаючи з 1942 року.

 

Матеріали X міжнародного семінару “Українсько-польські стосунки в роки Другої світової війни” (Варшава, листопад 2001 р.). Текс відсканований автором сайту.